Середа, 08.07.2020, 13:33:20

Великая Писаревка

Приветствую Вас Гость

Поиск по сайту

ИнформБюро
Статистика

Полный анализ сайта

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Меню сайта
Категории каталога
Наша история [34]
Материалы по истории посёлка, района и наша история вообще.
День сегодняшний [42]
Чем живёт посёлок сегодня.
Медицина и здоровье [123]
Полезные статьи и советы.
Отдых и туризм [14]
Отдых, путешествия, туризм
Всякая всячина [202]
Разное.
Гетьманський парк [4]
Все про Гетьманський національний природний парк
Наш опрос
Оцените наш сайт
1. Отлично
2. Хорошо
3. Неплохо
4. Плохо
Всього відповідей: 360
Главная » Статьи » Наша история

Сторінками минулого
Як  свідчать залишки поселень бронзового та раннього залізного віку, курганні могильники, які були знайдені в населених пунктах району, територія сучасної Великописарівщини була заселена вже в 2 – 5 ст.

А ось письмові згадки про наш край датуються кінцем  17 ст. Тоді на території селища Велика Писарівка знаходилися хутори, які підпорядковувались одному з укріплень Бєлгородської оборонної лінії – місту Вільний. У 1709 році на цих землях, якими володів фельдмаршал М. Голіцин, оселилися вихідці з правобережної України. Так виникла слобода Писарівка, яку на відміну від Писарівки на ріці Мерла почали називати Великою. Уже в 1732 році Писарівка згадується в документах як поселення.

Велика Писарівка була слободою Богодухівської сотні Охтирського полку. В 1765 – 1780 рр. вона входила до Харківської провінції Слобідсько-Української губернії, в 1780 році ввійшла до Богодухівського повіту Харківського намісництва. З 1797 по 1834 рік Велика Писарівка входила в Богодухівський повіт Слобідсько-Української (з 1835 р. — Харківської) губернії.

За описом Богодухівського повіту 1814 року селище входило у володіння князя Юсупова, який організував тут мануфактуру з виготовлення суконної пряжі, де працювало 140 робітників. За рік виготовлялося близько 800 пудів суконної пряжі із вовни, яку заготовляли на місці. Продукція відправлялася на Ряшківську суконну фабрику, яка належала також Юсупову.

У 1830 році в селі мешкало понад 7 тис. чоловік, більша половина з них — кріпаки. Земельні наділи були малі, а податки високі. Тому населенню доводилося займатися допоміжними промислами — чумакуванням, бондарством, чесанням вовни, ковальством, кравецтвом, чинбарством.

Із другої половини 19 ст. Велика Писарівка стала повітовим центром.  Щороку у селищі проводились 6 ярмарків, у тому числі: 29 червня, на «петровській неділі», на «сирній неділі», 8 вересня, 26 жовтня (за старим стилем), на зачаття Святої Ганни. Кожен ярмарок продовжувався по 2 — 3 дні.

У пошуках кращої долі

Селянська реформа 1861 року принесла погіршення для місцевих жителів. Земельні наділи зменшилися і становили 1,77 десятини, в той час, як найменша норма наділу по Харківській губернії становила 3 десятини на ревізьку душу. Це змусило селян орендувати землю в поміщика по 12,1 крб. за десятину, в той час як в інших населених пунктах Богодухівського повіту орендна плата за десятину становила 6,5 крб.

Річна сума подушного викупу і орендної плати становила в середньому 16 крб 16 коп., а це сума третьої частини валового прибутку середнього двору. Тому селянство дуже часто шукало заробітки далеко за межами села. У Великій Писарівці спостерігався найвищий процент відхідництва по всій Харківській губернії. Так, у 80-х роках ХІХ ст. на кожні 100 дворів припадало 132 заробітчани.

Але найбільше відхідництво спостерігалося в кінці ХІХ на початку ХХ ст. Малоземельні селяни продавали свої клаптики землі і переселялись в різні регіони Російської імперії. Так, восени 1908 року із села виїхало 500 чоловік до Казахстану, Сибіру, Алтаю та інших місць.

Процес обезземелення селян тривав і далі. Перед першою світовою війною 92 господарства були безземельні, 444 — мали лише до двох, а 766 — до шести десятин землі.

Духовність і освіта

У Великій Писарівці діяло чотири церкви: Миколаївська — побудована в 1845 р. (мала 3672 чол. парафіян); Покровська — побудована в 1906 р. (мала 1323 чол. парафіян); Успенська — побудована в 1819 р. До неї була приписана четверта церква — Мироносинська, яка була побудована в 1846 році, знаходилася на цвинтарі. Обидві мали 3357 чол. парафіян.

У селищі працювала земська початкова школа. Один учитель навчав 111 учнів. Богодухівське повітове земство відкрило в селі дві початкові школи з роздільним навчанням. Крім того, працювали ще 3 церковнопарафіяльні школи . Наприкінці 19 ст. було відкрито училище, що готувало учителів для початкових класів. У педагогічному училищі деякий час працював український поет Павло Григорович Савченко, який згодом видав три збірки поезії російською мовою і тому в бібліографічному довіднику А.К.Тарасенкова «Русские поэты XX века» він значиться як російський поет, хоча в томі «Історія української літератури» згадується як український поет. Викладаючи в училищі, спілкуючись із жителями Великої Писарівки, а також з педагогічним колективом, Савченко намагався розмовляти рідною мовою, пропагував українську художню літературу, що в ті часи не заохочувалося. Тому, мабуть, начальство школи запропонувало Савченку пошукати роботу в іншому місці.

У 1913 році у В. Писарівці було засноване ремісниче училище. Перед Першою світовою війною в селищі працював зведений на кошти кредитного товариства Народний будинок з бібліотекою. Користувалися ним тільки службовці та вчителі.

Встановлення

радянської влади, створення району

Радянська влада в селищі була встановлена в січні 1918 року. Наприкінці березня 1918 року селище захопили австро-німецькі окупанти, потім на деякий час населений пункт був захоплений військами Симона Петлюри. У третій декаді грудня частини Червоної Армії вигнали петлюрівців. А в липні 1919 р. селище захопили денікінці. Їхня влада протрималася до 7 грудня 1919 року.

Після громадянської війни життя в районі поступово налагоджувалося. Ставали до ладу місцеві підприємства: працювала цегельня, 2 млини, 4 просорушки, 11 вітряків, агродільниця з прокатним пунктом, ветеринарна лікарня. Закінчувалася відбудова крохмального заводу. У 1922 році була засіяна вся орна земля — 7508 десятин. У 1923 році, як ми уже згадували, був утворений Великописарівський район.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в райцентрі працювали поліклініка, районна лікарня, протитубдиспансер, санепідемстанція, аптека. Працювали десятирічка, дві семирічні та дві початкові школи. У 1937 році для малят збудували типове приміщення дитячого садка. Діяв районний клуб, районна та 2 колгоспні бібліотеки.

*   *   *

Ми торкнулися частинки історії самої лише Великої Писарівки. Та схожі історичні етапи мав кожен населений пункт району.    

На початку 30-х років у районі була розпочата колективізація, і вже у 1932 році близько 50% селянських дворів об’єднались у різні форми колективного господарювання.

У 1931 році було створено Великописарівську машинно-тракторну станцію (МТС), яка менш ніж через рік мала вже 15 тракторів, а в 1937 році   їх уже налічувалося 75. Крім тракторів, станція мала молотарки, комбайни, сіялки тощо. Переважна більшість польових робіт в колективних господарствах виконувалася технікою МТС.

У 1932-1933 роках в районі було ліквідовано неписьменність серед дорослого населення. У всіх селах працювали початкові та семирічні школи.

На цей період припадає і голодомор, що гірше, ніж ворожа навала, прокотився по селах ра­йону. Документів, які б свідчили про кількість померлих, немає. Всі факти про голодомор в основному взяті з розповідей людей, які зали­шилися живими. Вони й свідчили, що активісти забирали останнє, на­віть вузлики з квасолею.

Частина жителів району зазнала сталінських репресій. Серед них — голова райвиконкому Бахтіяров, зоотехнік райземвідділу Яїчкін, вете­ринарний лікар райземвідділу Красовський, які в 1937 році були зааре­штовані НКВС. Як «ворогам народу» їм був винесений смертний вирок.

У передвоєнний час життя в районі поступово налагоджувалось. У колективних господарствах були отримані непогані, як на той час, вро­жаї зернових — до 16 центнерів з гектара.

Поступово покращувалася робота з охорони здоров’я. У  Великій Писарівці було відкрито лікарню на 50 ліжок, працювало 11 лікарів, 27 працівників середнього медперсоналу. У Кириківці — дільнична лікарня на 20 ліжок (обслуговувало 4 лікарі, 27 працівників середнього медпер­соналу), на Правдинському цукрозаводі працював медпункт.

В обох селах функціонували дитячі садки та ясла. У більшості сіл працювали колгоспні ясла.

Буремні роки війни. Герої-воїни

Мирну працю людей перервала війна. На її фронти було направлено близько 4 тисяч чоловік працездатного населення.  Жителі Великописарівщини допомагали фронту, чим могли. По району поширювався рух допомоги в фонд оборони. Так, колгосп «Нова праця» передав у фонд оборони країни 100 ц пшениці, 10 ц м’яса, 3 тисячі карбованців. 18 селян цього колгоспу відрахували по 15 трудоднів (вартість одного трудодня 5 крб). Колгосп ім. Леніна (с. Олександрівка) передав 50 ц пшениці, 5 ц м’яса, 1000 шт. яєць, 2000 тис. крб. Колгоспники внесли свої облігації: голова колгоспу ім. Леніна Карпов — на суму 1 тис. крб, колгоспники Павленко, Сумцов, Краєвський  внесли облігації на суму 300-400 крб. кожен.

Фронт наближався до району. Вже в другій декаді жовтня почалися оборонні бої, які тривали з 12 по 19 жовтня 1941 року. 19 жовтня 1941 року район повністю був окупований німецькими загарбниками. На території району був створений партизанський загін, діяло підпілля. Але практично ще до розгортання їхньої діяльності вони були викриті й знищені фашистами.

Війна завдала району значних збитків. Були зруйновані майже всі господарства, техніка колгоспів і МТС, повністю знищене тваринництво,  спалено багато індивідуальних будинків. Тільки в одному селі Кириківці було спалено 167 будинків. Сума збитків лише по Правдинському цукровому заводу становила 6,8 млн. крб. А по району, за неповними даними (підрахунок за 60-ті роки), становила більш ніж 20 млн. крб.

Район зазнав великих людських втрат: на примусові роботи в Німеччину вивезено 2073 чол., з фронтів не повернулося 4452 воїни, з них 1498 загинули в боях, 2425 пропали безвісти, 101 загинув у полоні.

За бойові подвиги в період війни 4732  воїни-земляки нагороджені урядовими нагородами. 8 із них удостоєні звання Героя Радянського Союзу: Середа І.М., Баличев І.Н., Обуховський І.Д., Мірошник М.П., Мусієнко І.Д., Орлов І.П., Митрофанов Ф.П., Литвинов І.П.; 3 стали повними кавалерами ордена Слави: Ганцев Д.Ф., Обуховський А.І., Шандиба В.Д.

У ході бойових дій з 1941 по 1943 рік на території району загинуло понад 2 тисячі воїнів Радянської Армії, 475 померло від ран в госпіта­лях, які діяли на території району: два — в 1941 році і двадцять три — в 1943 році. Всі воїни-визволителі поховані в 42 братських могилах, пам’ять їх увічнена 42-ма надмогильними пам’ятниками, на яких викарбувані імена загиблих.

Післявоєнна

відбудова. Герої праці

Остаточно територія Великописарівського району була визволена з фашистської окупації в серпні 1943 року — з 8 по 11-е.

Відразу ж після визволення району почалася відбудова народного господарства, відновлення радянських установ і організацій. Орган 27-ї армії газета «Мужество» 19 серпня 1943 року повідомляла, що жителі Кириківки звернулися до командира військової частини з проханням допомогти відновити радянську владу в селі. Були проведені збори, на які з’явилося 500 жителів села, прослухали доповідь про стан на фронтах та обрали тимчасово уповноваженого гр. Сову.

Населення району продовжувало збирати врожай з того, що було посіяно ще в період окупації. Як свідчать документи того часу, станом на 21 серпня 1943 року врожай було зібрано на 60% площ.

Було поставлене завдання організувати навчання в усіх школах у визволених районах: у 1-4 класах почати заняття з 1 вересня, а в 5-7 класах — з 1 жовтня.

Ставилося питання про зміцнення розорених господарств технікою, інвентарем і т.п. Великописарівському району згідно з рішенням обласної ради було передано 60 свиней, привезених із Саратовської області, та 120 овець з Ульяновської області.

До господарської роботи підключилася молодь. Як зазначалося у доповіді секретаря обкому комсомолу Ф. Никоненка, «... комсомольці і молодь села створюють комсомольсько-молодіжні ініціативні бригади, групи. Цей почин гаряче підтриманий колгоспниками. У колгоспі «Біль­шовик» комсомольська ініціативна група закінчила ремонт і утеплення стайні на 50 коней, відремонтувала телятник на 30 голів, птахоферму, також підготовлене приміщення для овець, свиней і бджіл. Добре працюють тут комсомольці Скабардіна, Шкатько, Перетчий, Глибокий...» (Сумська область в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945. - К, Наукова думка, 1988, с. 313).

У жовтні 1944 року на честь визволення України від німецько-фашистських загарбників по всіх селах району і в с. Велика Писарівка були проведені мітинги та збори. Про це доповідав у своїй інформації  Сумському обкому партії секретар райкому партії Чепур. В інформації називалися досягнення зі здачі хліба. Як внесок у оборону країни: кол­госпники артілі «Комуніст» с. Катанського здали в фонд оборони 3000 пудів, колгоспники колгоспу «Ленинский путь» с. Пожня — 1500 пудів, а в усьому районі здано в фонд Радянської Армії 18240 пудів хліба. Ця кількість була здана понад план. 

Уже в 1943 році почала свою роботу Великописарівська МТС. Через рік вона вже налічувала 44 трактори. Того ж року державою було виділено 1,6 млн крб на відбудову і розвиток оздоровчих закладів, 2,9 млн крб — на  народну освіту, а 1 млн крб — на відродження села.

Трудящі району всіма силами допомагали фронту — у 1944 році на спорудження танкової колони «Колгоспник Сумщини» було передано 1,5 млн крб.

Майже всі площі орної землі були засіяні. Крім зернових культур, великі площі займали коноплі. Ця технічна культура вирощувалася у всіх колгоспах. Почав працювати Ямненський коноплезавод.

У 1946 році колгоспи і населення району через посуху зібрали дуже низький урожай, тому 1947 рік відомий як рік народної біди, голодовки. Особливо важкими були березень-травень, коли закінчилися запаси сільгосппродуктів. Після обсіву колгоспи допомагали людям, в школах дітям видавали їжу. І тільки з початком визрівання нового врожаю жит­тя людей поліпшилось.

У районі приділялася велика увага вирощуванню конопель. Був навіть місцевий сорт — «Південна Великописарівська». Авторське свідоцтво було видане агроному М.О.Сосновському, який з 1945 року займався виведенням цього сорту конопель. У 1947 році сорт пройшов державне випробування, а в 1949 році був районований.

У 1948 році лукашівські колгоспники отримали високі врожаї конопель, за що були відзначені високими урядовими на­городами. Ланкові Горбунова Варвара Дмитрівна, Іванова Ірина Андрі­ївна та бригадир Чмихало Борис Матвійович удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці.

В 1951 році була створена Кириківська МТС, яка налічувала 47 тракторів, 10 комбайнів, 20 молотарок.

Після відновлення функцій району в 1966 році на його території відбулися великі зміни. Майже у всіх колгоспах району працювали це­гельні заводи, що дало змогу відбудовувати населені пункти. Станом на 01.01.1967 року населення району становило 45 тис. 900 чоловік, в т.ч. в селищах міського типу — 11900 чоловік.

Із 1966 по 1975 рік за успіхи, досягнуті в розвитку сільського госпо­дарства, більше двохсот працівників удостоєні урядових нагород, а комбайнеру колгоспу «Україна» В.О.Пирятинському присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці.

 Із 1959 року село Велика Писарівка — селище міського типу. В 1960 році став до ладу завод будівельних матеріалів. З вересня 1967 року почав випускати свою продукцію новий хлібозавод.

З 1970 по 1979 рік в селищі побудовані адміністративний будинок, середня школа, райвійськомат, приміщення редакції і друкарні, дитячого комбінату, будинку культури, універмагу, ресторану, автозаправочної станції, більше 10 багатоквартирних будинків.

Уродженцями Великої Писарівки є Герої Соціалістичної Праці шахтарі М.І. Кравченко та І.П. Кушнирьов, кандидат історичних наук Я.А.Побіленський — викладач Харківського університету ім. Горького.

Тривалий час жив і працював в районі відомий краєзнавець Сумщини П.А.Сапухін.

У селищі шліфували свою майстерність заслужений працівник культури, керівник духових оркестрів І.Ф.Карпенко, заслужений лікар України Т.В.Ковальчук, член Спілки художників М.М.Нечвоглод, народні художники І.О.Курочка і П.С.Обідець, М.М.Колодько, який довго працював директором заповідника Асканія-Нова, заслужений учитель Т.Т. Панібратець.

За матеріалами книги «Краю мій,надворсклянський». Автори: І.С.Негреба С.І.Курило.

Матеріал надруковано у районній газеті "Ворскла" №25 (9273) від 27 березня 2013 року.

Категория: Наша история | Добавил: Vint (03.04.2013)
Просмотров: 2140 | Комментарии: 1
Всего комментариев: 1
1 Vint   [Матеріал]
Більше історичних фото тут:
//v-pisarevka.com/photo/30-5-0-0-2

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]