Неділя, 25.10.2020, 08:11:17

Великая Писаревка

Приветствую Вас Гость

Поиск по сайту

ИнформБюро
Статистика

Полный анализ сайта

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Меню сайта
Категории каталога
Наша история [34]
Материалы по истории посёлка, района и наша история вообще.
День сегодняшний [42]
Чем живёт посёлок сегодня.
Медицина и здоровье [123]
Полезные статьи и советы.
Отдых и туризм [14]
Отдых, путешествия, туризм
Всякая всячина [209]
Разное.
Гетьманський парк [4]
Все про Гетьманський національний природний парк
Наш опрос
Оцените наш сайт
1. Отлично
2. Хорошо
3. Неплохо
4. Плохо
Всього відповідей: 361
Главная » Статьи » Наша история

Історія Великої Писарівки
Селище міського типу. Районній центр. Розташоване в південно-східній частині області, на лівому березі річки Ворскла, за 33 км від залізничної станції Кириківка. Населення — 5400 чоловік. Селищній раді підпорядковане село Радянське.

Територія була заселена вже в 11 столітті нашої ери. Про це свідчить виявлений на околиці селища ранньослов’янський могильник черняхівської культури.

Наприкінці 17 століття на території, де зараз розташована Велика Писарівка , були маленькі хутори, підпорядковані укріпленню Вільний , як одному з укріплень Бєлгородської лінії. Цими землями володів фельдмаршал М.М. Голіцин. На початку 18 ст. помітно збільшився потік утікачів з Правобережної України. І вже в 1732 році Писарівка згадується в документах як поселення.

«Назва Велика Писарівка вперше згадується 1732 року в документах перепису Богодухівської сотні Харківського полку. З’явилось воно, мабуть, у зв’язку з існуванням іншої, менш населеної, Писарівни, яка входила до тієї ж сотні.»

Селище входило до Богодухівської сотні Охтирського полку до 1765 року. З 1765-1780 років — в Харківську провінцію Слобідсько-Української губернії , в 1780-1796 роках — в богодухівський повіт Харківського намісництва. З 1797 по 1834 рік Велика Писарівка входила в Богодухівський повіт Слобідсько-Української (з 1835 р. — Харківської) губернії. З другої половини 19 ст. село стало повітовим центром.

За описом Богодухівського повіту 1814 року селище входило у володіння князя Юсупова, який організував там мануфактуру з виготовлення суконної пряжі, де працювало 140 робітників. За рік виготовлялось близько 800 пудів суконної пряжі із вовни, яку заготовляли на місці. Продукція відправлялась на Ряшківську суконну фабрику, яка належала також Юсупову.

В 1830 році в селі мешкало понад 7 тис. чоловік, більша половина з них — кріпаки. Земельні наділи були малі, а податки високі. Тому населенню доводилося займатися допоміжними промислами — чумакуванням, бондарством, чесанням вовни, ковальством, кравецтвом, чинбарством.

Селянська реформа 1861 року принесла погіршення для місцевих жителів. Земельні наділи зменшилися і становили 1,77 десятини, в той час, як найменша норма наділу по Харківській губернії становила 3 десятини на ревізьку душу. Це змусило селян орендувати землю в поміщика по 12,1 крб. за десятину, в той час як в інших населених пунктах Богодухівського повіту орендна плата за десятину становила 6,5 крб.

Річна сума подушного викупу і орендної плати становила в середньому 16 крб 16 коп., а це сума третьої частини валового прибутку середнього двору. Тому селянство дуже часто шукало заробітків далекого за межами села. У Великій Писарівці спостерігався найвищий процент відхідництва по всій Харківській губернії. Так, у 80-х роках ХІХ ст.. на кожні 100 дворів припадало 132 заробітчанина.

Але найбільше відхідництво спостерігалося в кінці ХІХ на початку ХХ ст.. Малоземельні селяни продавали свої клаптики землі і переселялись в різні регіони Російської імперії. Так, восени 4908 року із села виїхало 500 чоловік до Казахстану, Сибіру та інших місць.

Процес обезземелення селян тривав і далі. Напередодні першої світової війни 92 господарства були безземельні, 444 — мали лише до двох, а 766 — до шести десятин землі.

Щороку у селищі проводились 6 ярмарків, у тому числі: 29 червня, на «петровській неділі», на «сирній неділі», 8 вересня, 26 жовтня (за старим стилем), на зачаття Святої Ганни. Кожен ярмарок продовжувався по 2 — 3 дні.

У Великій Писарівці діяло чотири церкви: Миколаївська — побудована в 1845 р., мала 3672 чол. Парафіян; Покровська — побудована в 1906 р., мала 1323 чол. парафіян; Успенська — побудована в 1819 р. До неї була приписана четверта церква — Мироносинська, яка була побудована в 1846 році, знаходилася на цвинтарі. Обидві мали 3357 чол. парафіян.

Здавна селище було значним осередком народного кобзарського мистецтва на Слобожанщині. В другій половині 18 ст. тут був заснований притулок для сліпих бандуристів. Очевидно, це вплинуло на продовження роду бандуристів. Згодом сформувалися таланти кобзарів С.А. Пасюги (1862-1933), Г.С. Кожушка (1880-1924), Є.Х. Мовчана (1898-1968).

В селищі працювала земська початкова школа. Один учитель навчав 111 учнів. Богодухівське повітове земство відкрило в селі дві початкові школи з роздільним навчанням. Крім того, працювали ще 3 церковнопарафіяльні школи . Наприкінці 19 ст. було відкрито училище що готувало учителів для початкових класів. В педагогічному училищі деякий час працював український поет Павло Григорович Савченко, який згодом видав три збірки поезії російською мовою і тому в бібліографічному довіднику А.К.Тарасенкова «Русские поэты XX века»

Значиться як російський поет, а в томі „Історія української літератури" він згадується як український поет. Викладаючи в училищі, спілкуючись з жителями Великої Писарівки, а також з педагогічним колективом, Савченко намагався розмовляти рідною мовою, пропагував українську художню літературу, що в ті часи не заохочувалось. Тому, мабуть, начальство школи запропонувало Савченку пошукати роботу в іншому місці.В 1913 році у В. Писарівці було засноване ремісниче училище. Перед Першою світовою війною в селищі працював зведений на кошти кредитного товариства Народний будинок з бібліотекою. Користувалися ним тільки службовці та вчителі.

Радянська влада в селищі встановлена в січні 1918 року. Наприкінці березня 1918 року селище захопили австро-німецькі окупанти, потім на деякий час населений пункт був захоплений військами Симона Петлюри. В третій декаді грудня частини Червоної Армії вигнали петлюрівців.

Після громадянської війни життя в районі поступово налагоджувалось. Ставали до ладу місцеві підприємства: працювала цегельня, 2 млини 4, просорушки, 11 вітряків, агродільніїця з прокатним пунктом, ветеринарна лікарня. Закінчувалася відбудова крохмального заводу. В 1922 році була засіяна вся арка земля - 7508 десятин.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі працювали поліклініка, районна лікарня, протитубдиспансер, санепідемстанція, аптека. Працювали десятирічка, дві семирічні та дві початкові школи. В 1937 році для малят збудували типове приміщення дитячого садка. Діяв районний клуб, районна та 2 колгоспні бібліотеки.

Мирна праця великописарівчан була перервана війною. 19 жовтня 1941 року селище захопили гітлерівці. За час окупації фашисти стратили 36 жителів села, 176 примусово вивезли на каторжні роботи до Німеччини, знищили бібліотеку, будинок культури, семирічну школу.

22 лютого 1943 року воїни 1142-го і 1144-го стрілецьких полків 340-ї стрілецької дивізії визволили Велику Писарівку від окупантів, але 10 березня під тиском ворога відступили. Остаточно селище було визволене 8 серпня 1943 року вїнами 1-го танкового батальйону 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу під командуванням майора О.М.Морозова.

Близько 950 великописарівців хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. 580 загинуло, пропало безвісти, страчено фашистами, майже 500 воїнів нагороджено бойовими орденами та медалями. І.М.Середі та М.П.Мірошнику присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. На території селища - 5 братських могил, де поховано понад 500 воїнів-визволителів та партизанів і підпільників.

Відбудова господарства проходила в складних умовах. Після визволення села в шести колгоспах налічувалось близько сотні коней та 25 плугів. Не було жодної справної сівалки, насіння. Земля оброблялася коровами. Худобу, евакуйовану на початку війни, повернули тільки весною 1944 року.

В кінці 1943 року відновила свою роботу Великописарівська МТС, Трудівники села нічого не шкодували для допомоги фронту. Значні суми грошей були внесені на танкову колону „Колгоспник Сумщини". Завдяки трудовому героїзмові колгоспників, механізаторів МТС уже в 1948 році місцеві колгоспи освоїли довоєнну посівну плошу.

В районі приділялась велика увага вирощуванню конопель. Був навіть місцевий сорт - „Південна Великописарівська". Авторське свідоцтво було видане агроному М.О.Сосновському, який з 1945 року займався виведенням цього сорту конопель. В 1947 році сорт пройшов державне випробування, а в 1949 році був районований.

З 1959 року село Велика Писарівка - селище міського типу. В 1960 році став до ладу завод будівельних матеріалів. З вересня 1967 року почав випускати свою продукцію новий хлібозавод.

За успіхи, досягнуті в розвитку сільськогосподарського виробництва, 36 колгоспників артілі "Україна" і 18 - „Дружба" нагороджені орденами і медалями. Звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно комбайнеру колгоспу „Україна" В.О.Пирятинському,

В 1978 році в цетрі селища відкрито пам'ятник кобзареві Є.Х.Мовчану (скульптор І.Штанов. архітектор В.Заговора).

З 1970 по 1979 рік в селищі побудовані адміністративний будинок, середня школа, райвійськомат, приміщення редакції і друкарні, дитячого комбінату, будинку культури, універмагу, ресторану, автозапразочної станції, більше 10 багатоквартирних будинків.

Уродженцями Великої Писарівки є Герої Соціалістичної Праці шахтарі М.І. Кравченко та І.П. Кушнирьов, кандидат історичних наук Я.А.Побіленський - викладач Харківського університету ім. Горького.

Тривалий час жив і працював в районі відомий краєзнавець Сумщини П.А.Сапухін.

У селищі шліфували свою майстерність заслужений працівник культури, керівник духових оркестрів І.Ф.Карпенко, заслужений лікар України Т,В.Ковальчук, член Спілки художників М.М.Нечвоглод, народні художники І.О.Курочка і П.С.Обідєць, М.М.Колодько, який довго працював директором заповідника Асканія-Нова, заслужений учитель Т.Т. Панібратець.

Інформація взята:

Книга: "Краю мій,надворсклянський".

Автори: І.С.Негреба С.І.Курило



Источник: http://Книга: "Краю мій,надворсклянський". Автори: І.С.Негреба С.І.Курило
Категория: Наша история | Добавил: Scomax (09.01.2009)
Просмотров: 2446 | Комментарии: 8
Всего комментариев: 8
1 admin   [Матеріал]
Автору - respect
hands

2 vorskla1968   [Матеріал]
познавательно и полезно deal

3 alla   [Матеріал]
Просто СУПЕР!!! up

4 Valery   [Матеріал]
Несмотря на то, что ссылка на источник не приводит к самому источнику, советую все-таки найти книгу Негребы и Курило. Там много чего интересного не только про В-Писаревку, но и о многих селах района.

5 vorskla1968   [Матеріал]
Книга есть и даже с дарственной надписью Ивана Сергеевича Негребы, светлая ему память. Жаль, рано ушел, не успел осуществить все планы. В том числе и написать новую книгу об истории района.

6 vorskla1968   [Матеріал]
А скомакс молодец, выложил такую статью

7 dragun   [Матеріал]
все вірно і гарно викладено, але населення зменшилося лише офіційно на 800 чоловік sad

8 Alex   [Матеріал]
5+

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]